М.А. Давтян, завідувач кафедри фінансів і кредиту Академії праці і соціальних відносин
Досвід розвитку європейської цивілізації, до якої безперечно належить і Росія, переконливо показав, що динамічний розвиток суспільства головним чином залежить від системи цінностей, що лежать в основі діяльності держави, економічних суб'єктів, громадських організацій, повсякденної життєдіяльності кожного громадянина і його готовності сприймати зміни. Майже піввікова історія формування і становлення Європейського Союзу (ЄС) також очевидно доводить, що практично всі країни ЄС незалежно від рівня економічного розвитку в тій чи іншій мірі зіткнулися з проблемами модернізації та розвитку національних економік, але багато в чому завдяки спільним та злагодженим зусиллям, ефекту інтеграції вирішували і вирішують ці проблеми з мінімальними соціальними і економічними витратами. Саме цим пояснюються інтеграційні досягнення ЄС і прагнення інших східноєвропейських країн, в т.ч. і колишніх республік СРСР, увійти до складу Європейського економічного і валютного союзу (ЕВС).
Поряд з якісним підвищенням рівня життя своїх громадян, що вже саме по собі є досягненням інтеграції, ЄС досить успішно і послідовно вирішує й інші фінансові, економічні та соціальні завдання. У 1999 р. був створений Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) з виключно важливими функціями для всієї спільноти, а з 1 січня 2002 р. 12 членів ЄС ввели в обіг єдину (single) готівкову (а ще раніше і безготівкову) валюту євро замість своїм національним грошовим одиницям, які протягом століть у різних формах були не тільки головним економічним інструментом і багатством, але й не менш важливим атрибутом державного суверенітету, таким як герб, прапор чи гімн. Готівкові гроші завжди були візитною карткою країни. Тепер у 12 європейських держав, які утворили зону євро, є єдина візитна картка.
Для розвитку та модернізації російської економіки, обгрунтування її інтеграційної стратегії вивчення досвіду і особливостей формування Європейського економічного і валютного союзу, а також грошово-кредитної політики його головного грошового центру, яким став ЄЦБ, має не тільки теоретичне, а й надзвичайно важливе економічне значення. Головною рушійною силою появи євро як єдиної в рамках ЄС транснаціональної валюти, як, втім, і інших найважливіших якісних змін ЄС, є необхідність своєчасно адаптуватися до викликів динамічно мінливого світу в умовах глобалізації.
Тому від успішності зусиль офіційних властей ЄС щодо забезпечення стійкості курсу євро залежать можливості його використання в Україні в якості рівнозначного до долара США з міжнародного резервного активу, в тому числі і з метою подальшої диверсифікації офіційних валютних резервів, коштів міжнародних розрахунків, платежів та валюти контрактів, а також інструменту запозичення на міжнародних фінансових ринках.
Це тим більше актуально, оскільки Європейський Союз планує до середини 2004 р. прийняти до своїх лав десять країн (Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина). Ще дві країни - Болгарія і Румунія отримали запрошення приєднатися до ЄС на початку 2007 р. До речі, у багатьох запрошених країн Східної Європи ключові параметри (населення, обсяг ВВП, ВВП на душу населення, частка промисловості, сільського господарства і послуг у ВВП, рівень безробіття , частка експорту в ЄС із загального експорту), та й деякі критерії приєднання до ЕВС (співвідношення державного боргу і ВВП, рівень інфляції, бюджетний дефіцит) значно поступаються аналогічним показникам Росії. Майбутній вступ до Європейського Союзу зазначених 12 країн збільшить частку Росії у зовнішній торгівлі з ЄС із нинішніх 40% до більш ніж 60%.
Уважне вивчення досвіду створення ЕВС і аналіз єдиної незалежної грошово-кредитної політики (ДКП) Європейського Центрального Банку важливі також з точки зору практичної реалізації підписаних у свій час угод і договорів у рамках СНД, які передбачали поетапне формування єдиного Митного союзу, зони вільної торгівлі, загального ринку товарів, капіталів, робочої сили, платіжного та навіть валютного союзу. Але при цьому за більш ніж десять років не реалізовано жодного значущого угоди.
Для кращого розуміння оптимальних умов, необхідних для реалізації інтеграційних проектів у рамках СНД, потрібно об'єктивний аналіз багатющого досвіду європейської інтеграції. Особливо це стосується ключової складової, якою, на нашу думку, є єдина і незалежна грошово-кредитна політика ЄЦБ на далеко неоднорідному фінансово-економічному просторі Європейського Союзу, спрямована на такі макроекономічні орієнтири, як стабільність цін (стримування інфляції), підтримання купівельної спроможності євро, забезпечення економічного зростання та зайнятості.
Останнім часом намітився взаємний інтерес між Євросоюзом і Росією. Чи можливий сценарій їхнього стратегічного співробітництва в будь-якій формі в довгостроковій перспективі? У найближчі 5-7 років входження Росії в ЄС малоймовірно або майже виключено. Однак через 10-15 років цілком припустимо членство в ЕВС в тій чи іншій формі.
Як аргументи на користь такого сценарію можна навести наступне.
ЄС зацікавлений у стабільній та процвітаючій Росії як майбутнього величезного ринку, великої ресурсної бази та інвестиційних вкладень.
ЄС знаходиться в енергетичній залежності від Росії, і в найближчі 20-25 років інших альтернатив російським поставками не передбачається. Саме ціни на російські енергоносії залишаються з об'єктивних ринкових причин некерованим чинником при підтримці цінової стабільності в зоні євро.
На частку ЄС сьогодні припадає понад 40% експорту Росії, більше 25% іноземних інвестицій в нашу країну і майже 70% її зовнішнього боргу.
Є аргументи за інтеграцію Росії і Євросоюзу, про що говорилося вище. Однак можна перерахувати і стільки ж аргументів проти подібної інтеграції. Причому її супротивників достатньо не тільки в ЄС, але і в самій Росії. Багато хто вважає (їх більшість), що Росія ні географічно, ні політично, ні економічно не "поміститься" в ЄС.
Європейський Центральний Банк і Евросистема
Дванадцять національних центральних банків, у тому числі Банк Франції, Банк Італії, Банк Іспанії, Нідерландський банк, Національний банк Бельгії, Австрійський національний банк, Банк Греції, Банк Португалії, Банк Фінляндії, Центральний банк Ірландії, Центральний банк Люксембургу, Бундесбанк Німеччини, а також Європейський Центральний Банк (ЄЦБ), розташований у Франкфурті-на-Майні, разом утворюють Евросістему. Структура європейської системи центральних банків представлена на наведеній нижче схемі.
Термін "Евросистема" обраний Радою керуючих ЄЦБ, щоб пояснити пристрій (угода), за допомогою якого Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) виконує свої завдання в зоні євро. До тих пір, поки деякі члени ЄС не ввели у себе в обіг єдину валюту євро, відмінність між Евросистема і ЄСЦБ збережеться.
Крім внесеного капіталу 12 НЦБ ЄВС перевели на рахунки ЄЦБ валютні резерви на суму 40 млрд. євро. Передача валютних резервів також проведена пропорційно частці кожної країни в капіталі ЄЦБ. Натомість кожен національний центральний банк був кредитований ЄЦБ грошовими вимогами в євро-еквіваленті за їх додатковий валютний вклад. Причому 15% цих вкладів були внесені монетарним золотом, а що залишилися 85% у доларах США і японських ієнах. Будь-яка інша країна ЄС, що побажала приєднатися до євро, повинна перш за все відповідати критеріям приєднання (конвергенції). При цьому ЄЦБ зобов'язаний дати свій висновок про ступінь відповідності даної країни критеріям приєднання.
ЄЦБ представляє унікальну організаційну структуру, яка не має аналога у світовій практиці. Унікальність полягає в тому, що в одній системі поєднуються якісно різні структури: централізовані і децентралізовані.
Евросистема і ЄСЦБ керують ті органи Європейського Центрального Банку, які наділені правом прийняття рішення. Такими органами є: Рада керуючих і Виконавчий комітет.
Вищою ланкою ЄЦБ є Рада керуючих, в який у кількості 18 чоловік входять всі члени Виконавчого комітету (6 осіб) та керуючі всіх 12 НЦБ Євросистеми.
На Раду керуючих покладаються такі функції:
розробляти найважливіші напрями діяльності і приймати необхідні рішення, щоб забезпечити виконання завдань, покладених на Евросістему;
визначати грошово-кредитну політику для зони євро, включаючи асигнування, рішення, що стосуються проміжних грошово-кредитних орієнтирів (цілей), основних процентних ставок і резервів в євросистемі, і встановлювати необхідні орієнтири для їх реалізації;
розглядати і затверджувати річний звіт ЄЦБ.
Рада керуючих засідає в місті Франкфурті-на-Майні, як правило, два рази на місяць; допускаються також засідання Ради керуючих в НЦБ ЄС.
При прийнятті рішень з найважливіших питань грошово-кредитної політики або інших завдань Євросистеми члени Ради діють не як представники національних банків, а як незалежні професіонали за принципом "один член, один голос". Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують не менше 2 / 3 членів Ради.
Максимальна кількість службовців на 2003 р. в ЄЦБ за запланованим бюджету по зарплаті 1263 людини; реальна кількість службовців склало 1172. Середньомісячна зарплата службовців перевищує 8000 євро (для порівняння - середня зарплата службовців ЦБ РФ становить 12 тис. руб., Або близько 350 євро.
Цілі і функції ЄЦБ
Головною метою діяльності Європейського Центрального Банку є підтримка цінової стабільності в зоні євро. Інші цілі і функції ЄЦБ:
підтримання спільно з національними центральними банками ЄС стабільного функціонування платіжної системи Єврозони;
захист і забезпечення купівельної спроможності євро;
підтримка макроекономічної збалансованості в Євросоюзі;
сприяння безперебійному функціонуванню та розвитку банківської системи ЄС.
Найважливішою функцією ЄЦБ є розробка і реалізація єдиної і незалежної грошово-кредитної політики для країн Єврозони.
На думку експертів, за допомогою стабільних цін ЄЦБ створює загальну сприятливе економічне середовище і високий рівень зайнятості. Як інфляція, так і дефляція обертаються високими витратами для суспільства як в економічному, так і в соціальному плані.
Стосовно до Євросоюзу грошово-кредитна політика здійснюється на двох рівнях: перший рівень - це, безумовно, єдина незалежна ДКП, яка розробляється і реалізується ЄЦБ; другий рівень - це рівень національних держав, членів Євросоюзу, на якому їх же національні центральні банки спільно зі своїми урядами проводять ДКП у життя. Між двома рівнями існує тісна координація і узгодженість, головними орієнтирами при цьому є критерії відповідності тієї чи іншої країни валютного союзу. Узгодження проводиться на рівні Ради керуючих і Генеральної ради ЄСЦБ.
Стратегія грошово-кредитної політики ЄЦБ грунтується на двох стовпах, по суті на двох підходах (two-pillar approach).
Перший підхід - виходити з провідної ролі грошей у вигляді всієї грошової маси, яка визначається агрегатом М3. З 1999 р. річний приріст М3 Радою керуючих ЄЦБ встановлюється на рівні 4,5% в річному численні. При такому підході інфляція розглядається як неминучий результат порушення закону грошового обігу, коли пропозиція грошей в широкому сенсі (М3) помітно перевершує обмежені пропозиції товарів і послуг. Другий підхід заснований на широкій оцінці перспектив зміни цінової динаміки і ризиків цінової стабільності в Єврозоні.
У цілому комбінація двох підходів грошово-кредитної політики ЄЦБ доводить, що грошові, фінансові та економічні процеси перебувають під постійним контролем і регулярно аналізуються. Подібний підхід дозволяє ЄЦБ встановлювати свої відсоткові ставки на такому рівні, який найкращим чином забезпечує цінову стабільність. Захищаючи, таким чином, купівельну здатність євро, ЄЦБ у той же час підтримує курс євро по відношенню до інших світових валют (хоча сам по собі курс євро не є головним орієнтиром).
Грошово-кредитна політика в ЄС розробляється і реалізується також на двох рівнях. Всі рішення, що стосуються проведення незалежної єдиної політики по частині цільових орієнтирів, приймаються ЄЦБ і реалізуються централізовано по всій Єврозоні, а інструменти ДКП практично використовуються національними центральними банками ЄС децентралізовано. НЦБ мають право обговорювати і виробляти рекомендації з проблем і перспектив ДКП. При цьому в кожній країні ЄС національні центральні банки мають специфічні історичні та правові особливості, які неминуче відбиваються на прийняті ними рішення і нерідко розходяться зі стратегією ЄЦБ. Останньому доводиться терпляче і послідовно докладати зусиль, щоб сприяти адекватному розумінню Євросоюзом та окремими його країнами цілей і завдань грошово-кредитної політики та покладених на неї очікувань. Все це підвищує довіру до діяльності Європейського Центрального Банку.
Гармонізований індекс споживчих цін (ГІПЦ) є концептуально новим агрегованим індексом цін і ніколи раніше на практиці національних та регіональних економік не застосовувався. Особливість концепції ГІПЦ визначається не стільки його низьким кількісним виміром (хоча це теж важливо), скільки тим, що з його допомогою можна вирівнювати, гармонізувати національні індекси споживчих цін по всіх країнах Єврозони з максимальним охопленням споживчих витрат, для того щоб оцінити, наскільки в Єврозоні досягнута стабільність цін. У нашому національному визначенні індекс споживчих цін (ІСЦ) розраховується як співвідношення суми вартості фіксованого набору товарів і послуг у поточному періоді та суми вартості цього ж набору у попередньому (базисному) періоді.
Головна ідея ГІПЦ полягає в тому, щоб виділити і диференціювати вплив на нього найбільш істотних факторів. Експерти Євростату вважають, що, наприклад, виділення енергетичного компонента ГІПЦ пов'язано з великим впливом на нього цін на нафту; поділ продовольчих товарів на продукти харчування й сировину обумовлено тим, що сезонні коливання і погодні умови впливають на цей компонент (як це було в 2002 р .) більшою мірою, ніж на готові продукти харчування. Незважаючи на те що ГІПЦ стосовно інформації та цінової стабільності відводиться провідна роль, проте в даній концепції закладено якісь протиріччя та недоліки, які заважають об'єктивно визначити реальний рівень цін у Єврозоні.
Основні операції з рефінансування кредитних організацій головним чином спрямовані на забезпечення банківської системи ЄС достатньою ліквідністю. У цих цілях використовуються такі інструменти:
основні операції з рефінансування (MROs - main refinancing operations) строком до 14 днів;
довгострокові рефінансування (LTROs - longer-term refinancing operations) від одного до трьох місяців;
заставні кредити (операції класу РЕПО);
кредити "овернайт" (одноденні кредити) і ін
Управління ліквідністю грає важливу роль у реалізації єдиної грошово-кредитної політики ЄЦБ. Воно залежить від оцінки потреб банківської системи в ліквідних засобах, які виникають з резервних вимог, надлишкових резервів та інших автономних чинників. Останні відносяться до деяких статей балансу центрального банку, як, наприклад, готівкові гроші (банкноти) в обігу, кошти уряду і чисті іноземні активи.
Одночасно для регулювання ліквідності в банківській системі ЄЦБ і національні центральні банки залучають грошові кошти кредитних організацій на свої депозитні рахунки в тому випадку, якщо ці кошти є надлишковими, а кредитні організації у свою чергу приваблюють тимчасово вільні грошові кошти фірм і домашніх господарств у депозити.
Операції на відкритому ринку (в розумінні і практиці ЄЦБ) - це операції, що здійснюються з ініціативи центрального банку на фінансових ринках.
Відповідно до такого аукціону пропозиції вище граничних ставок (ставки усічення, які встановлює Рада керуючих) задовольняються повністю і в першу чергу за запропонованими ставками покупців, тоді як пропозиції щодо граничних ставок задовольняються в останню чергу і пропорційно.
Тенденції такі, що середня кількість учасників торгів короткострокового рефінансування (MROs) скорочується. Тільки за 2002 р. кількість контрагентів зменшилася на 25%. Хоча в той же час загальна сума торгів (купівля короткострокових кредитів з боку комерційних банків та інших кредитних інститутів) подвоїлася.
Справа не в тому, що все менше банків потребує рефінансування безпосередньо з Євросистеми для підтримки своєї ліквідності. Насправді, конкуренція за отримання короткострокових кредитів (MROs), а також на ринку "овернайт" (одноденних кредитів) зберігається на високому рівні. У такому випадку, скорочення кількості учасників у короткостроковому рефінансуванні (MROs) пояснюється триваючої консолідацією банківської індустрії в Єврозоні, зростанням концентрації активності з управління портфелями казначейськими та іншими цінними паперами усередині банківських груп, і, нарешті, збільшеною ефективністю грошового ринку, що відсікло частина контрагентів, бажаючих запозичувати ліквідність безпосередньо з Євросистеми. Слід також зауважити, що ставки Євросистеми і грошового ринку майже ідентичні, що свідчить про високий рівень конкуренції фінансових ринків ЄС.
Практика з довгострокового рефінансування показує, що середньорічна кількість банків, що беруть участь у цих аукціонах, також скорочується, в основному з тих же причин, що і кількість учасників у короткостроковому рефінансуванні (MROs).
Операції класу "овернайт" ЄЦБ провів двічі і на великі суми, для того щоб забезпечити банківську систему Єврозони додатковим обсягом ліквідності. Дані операції були проведені на початку 2002 р. відразу після введення готівкового євро через те, що попит на готівкові євро виявився набагато вище прогнозного значення. Ставки по овернайту склали 3,25%. У цих двох операціях брало участь понад 120 комерційних банків Єврозони, і загальний обсяг "овернайта" склав значну суму - понад 65 млрд. євро. Що стосується операцій класу РЕПО з використанням угод з правом зворотного викупу, то за весь час існування Європейського Центрального Банку вони були проведені один раз - в кінці 2002 р. строком на шість днів за мінімальною ставкою 2,75%. У цій операції (fine-tuning operation), метою якої знову ж таки було забезпечення банківської системи ліквідністю, брало участь 50 комерційних банків; сума угод становила 10 млрд. євро за граничною ставкою 2,80%, а середньозважена ставка склала 2,82%. Закінчення статті див в наступному номері "Вісника Фінансової академії"
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.vestnik.fa.ru/